Профіль користувача




Понедельник, 14 Ноябрь 2011 12:20

Танцюючі камені

Оцените материал
(1 Голосовать)

000005

Щось надприродне коїться в Долині Смерті. Величезні валуни самі собою повзуть по дну сухого озера. До них ніхто не торкається, а вони повзуть і повзуть. Ніхто не бачив, як вони рухаються. І все ж вони вперто повзуть, ніби живі, зрідка перекидаючись з боку на бік, залишаючи за собою сліди, що тягнуться на десятки метрів. Що треба цим каменям? Куди вони повзуть? Навіщо?

 

В Долині Смерті в штаті Каліфорнія є озеро Рейстрек-Плая (Racetrack Playa). Його назва походить від двох, здавалося б, мало поєднаних слів: англійської racetrack - «гоночна траса» та іспанської playa - «берег».

З «берегом» більш-менш зрозуміло. Cлово playa в Америці називають низовини, які після дощів наповнюються водою, перетворюючись таким чином в озеро. Коли вода починає поступово сходити, то площа озера зменшується, і навколо нього утворюється берег. А ерез деякий час, коли волога висихає, один берег, власне, і залишається.

А от із «гоночною трасою» все набагато складніше.

Глинисте дно Рейстрек-Плайя майже весь час сухе, і нічого на ньому не росте. Воно покрито майже рівномірним візерунком з тріщин, що утворюють неправильні шестикутні осередки. Але там є ще дещо, набагато більш цікаве.

На дні валяються камені - важкі брили масою до тридцяти кілограмів. Але насправді вони там не лежать нерухомо: часом вони самі рухаються, залишаючи за собою на землі неглибокі (не більше пари сантиметрів), але дуже довгі (до декількох десятків метрів) борозни.

Поки, правда, рух цих каменів ще ніхто не бачив і не зняв на плівку. Але в тому, що камені переміщуються, сумнівів немає - борозни тягнуться практично від кожного з них.

Це не справа рук людей чи інших кінцівок якихось інших тварин. Нікого за такою дивною розвагою не заставали (принаймні, до сих пір), бо нікому ці уламки не потрібні - ні людям, ні вже тим більше тваринам.

Деякий час існувало єдине логічне припущення про те, що повзати камені змушують надприродні сили.

Однак на початку XX століття звідки не візьмись заявилися вчені і сказали, що причина таємничого руху - в якихось магнітних полях. Ця версія не мала нічого спільного з дійсністю, та й до кінця нічого не пояснила.

Перші наукові роботи з описом траєкторій каменів з'явилися наприкінці 1940-х-1950-х роках. Однак це не допомогло дізнатися природу руху: все, що змогли зробити дослідники - це придумати багато нових гіпотез, і деякі з них були дуже складними.

У будь-якому випадку, вчені практично одноголосно стверджували, що цей дивний феномен пов'язаний з бурхливими дощами які зрідка бувають в Долині Смерті, а також наступними за ними повенями і всім іншим, що з цим пов'язано.

Більшість концепцій про пересування цих каменів (як їх тільки не називали: їдуть, повзуть, що пливуть, рухомі, ковзаючі, танцюючі ... сходилося на деяких загальних моментах. Так дослідники змогли виділити ряд факторів, які явно сприяють переміщенню брил.

Перший фактор - це досить слизька основа під каменем, простіше кажучи, бруд. На користь цього аргументу свідчить як мінімум форма сліду. Доріжки, які залишають за собою камені, мають чітку форму з рівними краями, а значить, спочатку грунт був м'яким і тільки потім застиг.

Але слизька основа - це лише умова рухливості. А головний фактор, за рахунок якого починається рух, - це вітер, який підштовхує камені, що лежать на слизькій глині.

Втім, думку щодо вітру підтримували тоді далеко не всі. Скажімо, геолог Джордж Стенлі (George M. Stanley) з університету Мічігану (University of Michigan) в неї ні крапельки не вірив, обгрунтовуючи свою думку тим, що камені надто важкі, щоб їх могли рухати повітряні маси.

Висувалася ідея про те, що вітер штовхав не самі камені, а ще й шматки льоду, що «виросли» на валунах, і грали роль свого роду вітрил, що збільшують площу контакту з атмосферою. Заодно передбачалося, що лід полегшує ковзання по бруду.

Крім цього, були ще міркування, що на переміщення каменів могли впливати землетруси. Однак цю здогадку досить швидко відкинули, тому що сейсмічна активність посилюється в тому районі вкрай рідко, до того ж вона дуже слабка для того, щоб демонструвати такий вплив.

У 1972 році Роберт Шарп (Robert Sharp), вчений з Каліфорнійського технологічного інституту (California Institute of Technology), що прославився, до речі, як експерт в області геології поверхонь Землі і Марса, разом з Дуайтом Кері (Dwight Carey), тоді ще студентом університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA), здійснив прорив у вивченні цієї аномалії. Протягом шести років вони відстежували переміщення каменів і дізналися про це явище чимало цікавого. І найголовніше, вони з'ясували, що лід не має ніякого відношення до руху.

Ці ж дослідники впровадили милу практику - для відмінності вони стали давати камінню імена, природно - жіночі.

Шарп і Кері, проаналізувавши отримані дані, створили якусь приблизну модель. Відповідно до неї, в дощовий сезон в поглибленні озера скупчується вода, а також величезні її обсяги зливаються в нього зі схилів навколишніх гір.

Це стає причиною повені, через яку твердий глинистий грунт розмокає так сильно, що коефіцієнт тертя різко знижується. В результаті цього під дією вітру може зрушитися з місця і проїхати деяку відстань навіть Карен (Karen) - один з найбільших каменів, що важить близько 350 кілограмів.

Згідно їхньої концепції, рух каменів починався не під час зливи, а після нього - адже для того, щоб розмочити досить тверду і абсолютно суху поверхню, потрібен якийсь час.

Минуло ще майже двадцять років, коли після прогулянки по Долині Смерті Пола Мессіна (Paula Messina), теперішній професор з університету Сан-Хосе (San José State University), у 1993 році зацікавилася каменями, які вона вважала за краще кликати танцюючими (так і бути - її право). Та так зацікавилася, що стала посилено вивчати всі атмосферно-геологічні справи на дні Рейстрек-Плая. І, врешті-решт, спорудила з своїх досліджень цілу дисертацію!

Деякі камені, що знаходяться поруч, рухаються паралельно, а інші роз'їжджаються в різні боки. Цей факт, помічений ще Шарпом і Кері, є свідченням непричетність льоду до процесу. Камені, що рухаються за рахунок нього і перебувають поблизу, виявлялися б незмінно вмороженими в одну крижину і рухалися б неодмінно разом.

До тих результатів, до яких вона прийшла в своїй роботі, не могли прийти попередні дослідники, бо Пола для неї використовувала можливості системи GPS, відстежуючи положення каменів з точністю до декількох сантиметрів.

Вона виявила, що в цілому камені не рухалися паралельно. За її висновком, це підтверджує те, що лід не має відношення до справи. Крім того, вивчивши зміни координат аж 162 валунів, вона зрозуміла, що на ковзання валунів не впливають ні їх розмір, ні їх форма.

Зате з'ясувалося, що рух багато в чому залежить від того, в якій частині Рейстрек-Плайя вони знаходяться. Відповідно до моделі, створеної дослідницею, вітер над озером веде себе дуже складним чином.

Після бурі він розділяється на два потоки, що пов'язано з особливостями геометрії гір, що оточують Рейстрек-Плая. Через це каміння, що локалізуються по різних краях озера, переміщаються в різних, практично перпендикулярних напрямках. А в центрі вітри стикаються і закручуються в міні-торнадо, змушуючи також крутитися і камені.

Цікаво те, що в процесі руху камені істотно зсуваються, потрапляючи під дію то одного, то іншого вітру, то взагалі - потрапляючи у вихор в центрі.

Однак, незважаючи на те, що майже кожного року професор Мессіна вивчає місце розташування каменів, вона так і не може відповісти на цілий ряд непростих питань.

«Доріжки» від валунів залишаються після того, як дно Рейстрек-Плайя повністю висихає. А от самі валуни залишаються, до речі, не завжди. Відомо, що кілька разів люди бачили одні лише борозни.

Чому деякі камені пересуваються, а інші стоять на місці? Чи пов'язано це з тим, що після сходу води земля в одних місцях сухіша, ніж в інших? Рухаються вітри вузькими або широкими потоками, і як впливає це на камені? Чому камені «розкидані» по всьому дну озера, тоді як в результаті таких регулярних вітрів, спрямованих практично завжди однаково, основна частина брил повинна бути в одного з країв? Чи пов'язано це з тим, що камені як-то «повертаються» назад, або їх просто забирають для чогось люди? Та і в який час камені частіше рухаються: взимку, коли більше всього опадів, або влітку?

Багато незрозумілого, дуже багато ...

Ех, шкода, що камені не вміють говорити ... Хоча, як знати, - від цих валунів, схоже, можна очікувати і не такого.

 

Прочитано 25997 раз

Календар
« Июль 2020 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31